Пацаня

Буває факт, що вріжеться навічно
У пам'ять. І спокою не дає.
Ішов набір у профільний, хімічний,
З яким я мав зв'язать життя своє.

Директор мовив, як завжди солідно:
"Щоб виконать освітній наш закон,
Якщо ти хорошист, або відмінник, -
У клас у цей не буде перепон.


Візьмем ще тих, батьки яких спроможні
Якусь-там "помощь" школі оказать".
Один хлопчина мовив: "Якщо можна,
Мені про мрію власну вам сказать.

У мене дома онкохвора мати,
І батько п'є, і виженуть за борг.
Я мрію лікарем хорошим стати,
Щоб їх на ноги підвести обох.

Іще стара бабусенька на ринку
Стоїть, щоб заробити для сім'ї..."
Директор мовив: "Покажи оцінки,
Які знання підтверджують твої".

І ті слова, немов по склу залізо.
І ті слова - мов постріл навмання.
"Та він слабак", - єхидно мовив фізик, -
"Який він хімік? Він ще пацаня".

"Для нього й трійка - це чудова казка", -
Докинув ще історик на ходу.
 І хлопець мовив: "Вибачте, будь-ласка.
Я, мабудь, в іншу школу вчитися піду".

Буває щось, що вище, ніж Говерла,
Буває щось, що ширше, ніж Дніпро.
 Він так хотів, щоб мама не померла,
Душа його молилась за добро.

Та є на світі ще німі озерця,
В яких душа - то лише осока.
І я сказав: "У вас немає серця.
Невже у вас підніметься рука?

Невже у вас і крихітки немає
Надії на його майбутній ріст?"

"Ідіть за ним,
Коли ви оптиміст..."

І я пішов.І пролетіли роки.
Навчаю й досі хлопців і дівчат.
А в пам'яті звучать хлопчачі кроки.
Як стукіт серця впевнено звучать.

Хірургом хлопець став, мені казали.
Хоч матір він свою спасти не зміг.
А батько, кажуть, ходить до спортзали
Не п'є і став пристойний чоловік.

І радий я, що в клініці столичній,
Людей лікує пацаня моє.
Буває факт, що вріжеться навічно
У пам'ять. І спокою не дає.

                               Олексій Гиря
                              Заслужений учитель України