Проблема підвищення якості освіти при переході до 12-річної школи

У статті проаналізовано підходи до визначення поняття «якість освіти», визначено показники якості освіти та фактори, що на неї впливають.  
Входження людства в третє тисячоліття характеризується не лише змінами в літочисленні, але й оновленням поглядів світової спільноти на головні суспільні пріорітети. Пройшовши через війни та диктатури, насильство та тиранію, революції і перевороти, переживши політичні та економічні катаклізми, міжнаціональні та релігійні конфлікти, спалахи злочинності та наркоманії, людство знову повертається до вічних духовних цінностей. Уявлення про людську особистість як найвищу цінність суспільства є основною ідеєю гуманізації, тенденції до якої спостерігаються у всьому світі. Сьогодні головним критерієм суспільного розвитку є не видатні досягнення у науці та техніці, не рівень розвитку економіки,  а утвердження блага людини. Визнається, що достаток, здоров’я та освіта є головними показниками якості життя людини, саме ці показники включає в себе індекс розвитку людського потенціалу, за яким Програма розвитку ООН порівнює рівень соціального та економічного розвитку різних країн.

Станом на 2004 рік Україна посідала 70-е місце в світі серед 177 країн, у яких визначався індекс розвитку людського потенціалу і відносилася до країн з середнім рівнем  ІРЛП, який становив 0,777. Водночас її індекс рівня освіти дорівнював 0,94, що відповідає високому рівню [4, 9].
Одним з найважливіших документів, прийнятих Організацією Об’єднаних Націй, є «Цілі розвитку тисячоліття» (Самміт ООН, вересень 2000 р.). Цей документ проголошує основні пріоритети людства, серед яких – доступ до освіти для всіх як запорука добробуту народів і націй. Уряд України, в свою чергу, прийняв «Цілі розвитку тисячоліття: Україна» [8]  (вересень 2003 року) як стратегію економічного зростання та розвитку української держави. В документі проголошено курс України на досягнення  найвищих стандартів якості в освіті. Саме якісні показники розвитку освіти, на думку експертів, визначають ефективність суспільного поступу держави. Так, у повоєнні роки найбільшу інвестицію в галузь освіти і науки зробила Японія, завдяки чому за темпами економічного зростання досить швидко вийшла на передові позиції у світі. Феномен економічного стрибка наприкінці минулого століття таких азійських країн як Південна Корея, Сінгапур, Гонконг, Тайвань, Китай аналітики пов’язують насамперед з освітньою політикою цих держав, зокрема зі значними інвестиціями в освіту.  Проблема якості освіти стала наріжним каменем у реформуванні національних освітніх систем ряду держав світу, в тому числі й України, що розпочалося наприкінці ХХ століття і відбувається нині. Національною доктриною розвитку освіти визначено, що освіта є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету України на міжнародній арені, а якість освіти визнана національним пріоритетом і передумовою національної безпеки держави [6].
Таким чином, при переході до дванадцятирічної освіти проблема підвищення якості освіти є надзвичайно актуальною. Проте необхідно визнати, що саме поняття якості освіти на сьогоднішній день ще не має чіткого формулювання: «на сьогодні… поки що залишається неозначеним поняття «якість освіти» [1, 48]. Проблема визначення поняття якості освіти визнається актуальною проблемою сучасної педагогіки [4, 7].
Саме тому у даній роботі ми намагалися з'ясувати: що ж таке якість освіти і які показники дають змогу її оцінити? Які фактори впливають на якість освіти? Як змінювалася якість освіти в українському суспільстві за останні десятиріччя?
Україна отримала у спадок досить якісну систему освіти, яка, незважаючи на ряд недоліків і прорахунків, визнавалася однією з кращих в світі і забезпечувала високий рівень знань учнів. У доповіді Світового банку, оригінал якої був виданий у 1991 році, дано ґрунтовний аналіз освіти України, зроблений на основі даних її радянського періоду. У цій доповіді, зокрема, зазначається: «Українська освіта виглядає привабливо, порівняно з рештою країн Європи… Ще коли Україна була частиною Радянського Союзу, її система освіти забезпечувала потреби планової економіки висококваліфікованими спеціалістами… Знання радянських студентів з математики та інших природничих наук високо оцінювалися на міжнародних конкурсах та змаганнях… Успіхи української освіти зробили значний внесок у становлення Радянського Союзу як лідера авіаційно-космічної промисловості… досягнення школярів з математики та природничих наук можуть посперечатися зі стандартами середніх та розвинутих країн… Головні зміни в системі освіти мають відбуватися з оглядом на захист ефективних її частин…» [7, 117-121]
Опублікований звіт став вагомим аргументом для противників реформування національної освіти, які висловлювали думку, що освіту, яка «може посперечатися зі стандартами середніх та розвинутих країн» реформувати не потрібно. В той же час прибічники реформування вказували на застарілий та заполітизований зміст освіти (в першу чергу гуманітарної). У результаті було визнано, що ефективною частиною української освіти є зміст і методика вивчення математично-природничих дисциплін, а слабкою – недостатня гуманітаризація та гуманізація. Тому реформування освіти було спрямоване на демократизацію та гуманітаризацію освіти, створення можливостей для розкриття потенціалу дитини, забезпечення рівного доступу до якісної освіти [1, 47].
Кризові явища в економіці незалежної України мали негативний вплив на розвиток суспільства в цілому та освіти зокрема. У суспільстві відбувалися взаємообумовлені соціальні явища: зниження доходів родин внаслідок падіння обсягів виробництва; збільшення безробіття; безпритульності, бездоглядності та соціального сирітства дітей шкільного й дошкільного віку; падіння престижності знань і вчительської праці через недостатній рівень соціальної захищеності та духовне збідніння окремих верств населення; зростання злочинності серед неповнолітніх [3, 9]. Суттєве скорочення обсягів фінансування освітньої сфери призвело до погіршення стану матеріально-технічного забезпечення навчального процесу, зниження освітнього рівня населення, неприпустимого приниження соціального статусу вчителя. Ці явища не могли не відбитися на якості освіти.
Традиційно вивчення якості освіти зосереджувалося на визначенні навчальних досягнень учнів, відповідальність за рівень яких повністю покладалася на школу. Насправді, це не зовсім відповідає дійсності, оскільки як поняття якості освіти значно ширше за рівень навчальних досягнень учнів, хоча й включає даний компонент як один з важливих критеріїв якості освіти, так і сам  рівень навчальних досягнень учнів лише частково визначається школою, частково ж залежить від інших факторів.
Розглянемо, за якими показниками може оцінюватися якість освіти.
Якість освіти є категорією, що відображає різні аспекти освітнього процесу: філософські, педагогічні, економічні, демографічні тощо [3].  Під якістю освіти розуміють відповідність процесу, результату та самої освітньої системи цілям, потребам і соціальним нормам (стандартам освіти) [4, 12].
Опитування учасників навчально-виховного процесу, проведене Інститутом соціальної і політичної психології АПН України, показало, що якість освіти визначається ними наступним чином: розвиток учня (студента) як самодостатньої особистості, сформованість його світогляду і моральних переконань (40,3 %), зв'язок знань з життям, здатність застосовувати їх на практиці (37,9 %), високий рівень знань (31,9%), позитивна мотивація до навчання, готовність навчатися на протязі життя (28,8%) тощо [3].
Академік Олександр Ляшенко рекомендує вирізняти внутрішні складові якості освіти, які визначаються переважно освітньою системою і зовнішні складові, які характеризують освіту як соціальну інституцію.
До внутрішніх складових якості освіти він пропонує віднести:
-  якість освітнього середовища (ефективність управління освітнім процесом, ефективність науково-методичної роботи, ресурсне забезпечення навчального процесу, кадровий потенціал школи тощо);
-  якість реалізації освітнього процесу (науковість і доступність змісту освіти, педагогічна майстерність вчителя, ефективність засобів навчання, зокрема, якість підручників, задоволення освітніх потреб тощо);
-  якість результатів освітнього процесу (рівень навчальних досягнень учнів, розвиток їхнього мислення, ступінь соціальної адаптації, культури й вихованості тощо).
Зовнішні показники якості освіти відображають ефективність функціонування освітньої системи, її вплив на людину та суспільні процеси, задоволення потреб особистості і держави загалом. До зовнішніх показників якості освіти відносяться:
-  доступність до якісної освіти усіх громадян незалежно від їх соціального та майнового статусів, чи інших обмежень;
-  відповідність освітнім стандартам;
-  задоволення освітніх запитів громадян;
-  наступність у здобутті вищої освіти;
-  перспективи професійного росту та соціального статусу тощо [4, 12-13].
Експерти Євросоюзу оцінюють якість національних освітніх систем за шістнадцятьма показниками, які відносяться до чотирьох сфер:
-  рівень навчальних досягнень школярів;
-  ресурсне забезпечення та структурування освіти;
-  успішність навчання та доступ до освіти;
-  система управління освітою [4, 11].
Згідно з вищенаведеною методикою оцінювання якості освіти, визначається рівень навчальних досягнень школярів з читання, природничих наук, інформаційних і комунікаційних технологій, іноземних мов, вміння вчитися самостійно, суспільствознавства, тобто з тих сфер навчальної діяльності учнів, які, на думку експертів, будуть пріоритетними в майбутньому [4, 34].
За моделлю оцінювання якості освіти за методикою Організації з економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), розглядаються 38 показників якості освіти, згрупованих у три розділи:
1) демографічні та соціально-економічні показники;
2) витрати на освіту, людські ресурси та освітній процес;
3) освітні результати: учнівські досягнення (успішність з читання, математики, природознавства), досягнення освітньої системи (кількість молоді, яка отримала середню освіту, вищу освіту, отримала дипломі у сфері природничих та інженерних наук), досягнення ринку праці (безробіття й освіта, освіта і рівень заробітної плати) [4, 35].
Відомі й інші моделі визначення якості освіти, які відрізняються кількістю показників, що розглядаються, проте, як правило, одним з важливих показників якості освіти виступають навчальні досягнення учнів.
Постає питання: від чого ж залежать ці досягнення, які чинники на них впливають?
У середині ХХ століття педагоги-реформатори Європи та США виходили з оптимістичного припущення, що шкільна освіта, коли вона користується правильною методикою, у добре організованих навчальних закладах, які мають достатнє матеріальне забезпечення, може компенсувати нерівність у суспільстві, недостатність обдарованості і, в принципі, зможе дати всім дітям рівні життєві шанси [2, 12].
Лише в останній третині ХХ століття виникли принципові заперечення
компенсаторської функції освіти. Подальші дослідження показали, що успішність учня у школі значною мірою визначається факторами, які знаходяться поза школою: сім’я, друзі, заняття у вільний час – взагалі від суспільного середовища. «Scools cannot compensate for society (Школи не можуть компенсувати суспільство)», - пише Бернштейн у 1970 році [5, 178].
Значний інтерес становлять результати міжнародних моніторингових  досліджень ТІМSS та РІSА, метою яких, крім порівняльного оцінювання математичної та природничонаукової підготовки учнів середньої школи та рівня функціональної грамотності молоді, є також виявлення чинників, що впливають на результати навчання.
Дослідження засвідчило, що на результати навчання впливають: ставлення учня до навчання, освіта батьків учня, рівень матеріальної забезпеченості родини, кількість книг у домашній бібліотеці, наявність комп’ютера, територіальне розташування школи, особливості навчального закладу.
За ставленням до предметів, рівень досягнень з яких визначався, учні розподілилися наступним чином: позитивно ставляться до біології та географії – 73%, до математики – 64%, до фізики – 51%, до хімії – 46% учнів. У більшості країн спостерігається залежність: чим краще учень ставиться до предмета, тим вищі його результати, хоча, наприклад, у Японії та Кореї, які показали дуже високі результати тестування, біля половини учнів не люблять предмети, які вивчають.
За результатами дослідження, дуже значний вплив на результати навчання мають родинні чинники. Зі збільшенням рівня освіти батьків збільшується і рівень навчальних досягнень учнів. Підтверджено, що учні з найзабезпеченіших родин мають у середньому кращі результати. Істотно впливає сформоване вдома культурне середовище (наявність удома творів мистецтва, класичної літератури, музичних інструментів). Суттєво впливає також наявність удома великої кількості книг та комп’ютера.
Більш складною є залежність досягнень учнів від чинників, які характеризують навчальний процес. В одних країнах результати навчання залежать від кількості учнів у класі, від кількості годин на тиждень, відведених на вивчення предмета та виконання домашніх завдань, в інших – не залежить. Наприклад, у Кореї більшість дітей навчається в класах, з наповнюваністю біля 40 учнів, у Японії задають невеликі домашні завдання.
У дослідження розглядалися способи, які використовують учні при оволодіння навчальним матеріалом. Було показано, що учні, які використовують активні методи роботи, вивчаючи новий матеріал, завжди мали найкращі результати у всіх країнах. Вищі результати показали ті учні, які віддавали перевагу у навчанні стилю змагання або співробітництва, ніж учні, які таких стилів не мали.
За статистикою, результати виконання міжнародного тесту учнями міських шкіл є значно вищими за результати учнів сільських шкіл.
У дослідженні вдалося виявити особливості навчальних закладів, які суттєво впливають на результати навчання. До них належать: ступінь використання учнями освітніх ресурсів: бібліотеки, комп’ютерів, Інтернету; частка вчителів, які мають високий професійний рівень; рівень дисципліни в навчальному закладі; рівень управління навчальним закладом [4, 109-120].
Отже, можна зробити висновок, що якість освіти є багатокомпонентною величиною, яка включає в себе ряд показників – освітніх індикаторів. Кількість і характер цих показників можуть відрізнятися в залежності від підходу до визначення якості освіти. Видається доцільним поділ індикаторів якості освіти на дві групи: внутрішні, які характеризують власне освітню систему, та зовнішні, які більшою мірою визначаються суспільними факторами. В той же час необхідно відзначити, що внутрішні показники також значною мірою визначаються соціальними умовами, що було показано на прикладі факторів, які впливають на рівень знань учнів. Таким чином, якість освіти має розглядатися як соціальне явище, узагальнений показник розвитку суспільства.
Одним з постійних освітніх індикаторів, який враховується більшістю моделей визначення якості освіти, є рівень навчальних досягнень школярів з природничих наук – однієї з сфер навчальної діяльності учнів, яка визначатиме прогрес людства в майбутньому. Рівень навчальних досягнень школярів є соціально обумовленою величиною, визначення чинників, які впливають на рівень навчальних досягнень має значення для більш ефективного управління навчальним процесом, пошук шляхів його удосконалення. Зокрема, значний інтерес викликає питання співвідношення впливу природних здібностей, освіти та соціального середовища (в першу чергу сім'ї) на навчальні досягнення учнів.
Актуальним завданням сьогодення є створення вітчизняної методики визначення якості освіти з урахуванням національних особливостей та пріоритетів; формування у суспільній свідомості розуміння того факту, що за якість освіти несуть рівну відповідальність школа, сім’я та суспільство в цілому; піднесення авторитету вчительської праці; залучення до участі в роботі шкіл громадськості.
Література
1.                 Барна М., Гірний О. Оцінювання навчальних досягнень учнів: регіональна програма Львівської області // Моніторинг якості освіти: становлення та розвиток в Україні: Рекомендації з освітньої політики / Під заг. ред. О. І. Локшиною – К.: «К. І. С.», 2004. – 160 с.
2.                 Гупал М. О. Поняття ефективної школи у сучасній педагогічній думці розвинених англомовних країн / Педагогічні науки: Збірник наукових праць. Частина друга. – Суми: СумДПУ ім.. А. С. Макаренка, 2006. – 352 с.
3.                 Кремень В. Якість освіти – основа розвитку // Урядовий кур’єр  – 2006. – №247. – С. 6.
4.                 Лукіна Т. Забезпечення рівного доступу до якісної загальної середньої освіти в Україні // Моніторинг якості освіти: становлення та розвиток в Україні: Рекомендації з освітньої політики / Під заг. ред. О. І. Локшиною – К.: «К. І. С.», 2004. – 160 с.
5.                 Моніторинг якості освіти: світові досягнення та українські перспективи / За заг. ред. О. І. Локшиною – К.: «К. І. С.», 2004. – 128 с.
6.                 Мортимор П. Экономика образования и школьная эффективность. – М., 1997. – 400с.
7.                 Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті // Освіта України. – 2002. - №33.
8.                 Україна: соціальна сфера у перехідний період (Аналіз Світового банку).- К.: Основи, 1994. – 264 с.
9.                 Millenium Development Goals. Ukraine. Ministry of Economy and European Integration of Ukraine. – Kyiv. – 2003. – 27 p.

В статье проанализированы подходы к определению понятия «качество образования», определены показатели качества образования и факторы, которые на него влияют.

In this article considers the essence of the “quality of education”, analyzed the indicators of  education quality and factors one.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Створюємо електронний підручник за допомогою сервісу Google Sites

Як підготувати та провести майстер-клас